Магічне Тернопілля

Проголосовать за статью

Тернопільську область можна сміливо назвати одним з найбільших музеїв під відкритим небом. Розсудіть самі: тут збереглася третина всіх замків і фортець України, тут захоплюють своєю величчю і старовиною численні церкви і монастирі, родові маєтки української шляхти. Край відрізняється унікальної природою. Неймовірної краси пейзажі, каньйони, водоспади, незвідані печери і гори чекають на мандрівника. Відкрити для себе лише невеличку частину туристичних принад Тернопілля кореспондентові порталу «Укртуризм» вдалося завдяки участі у прес-турі, організованому Управлінням з питань туризму Тернопільської обласної державної адміністрації. До речі, уже саме існування окремого Управління, що опікується туризмом, свідчить про щире бажання місцевої влади розвивати цю сферу.




Зарваниця – християнська святиня


Є на Тернопіллі святині відомі, без перебільшення, усьому світові – Свято-Успенська Почаївська лавра та Зарваницький Марійський духовний центр. Саме до останнього завітала група журналістів з усієї України.



Зарваницький духовний центр – одна з найбільших святинь Української греко-католицької церкви. Його історія сягає у глибину віків. Перша письмова згадка відноситься до 1458 року. Початки зародження Зарваниці пов’язують з появою чудотворної ікони Богоматері. Коли у 1240 році Київ був зруйнований монголо-татарським військом, один із київських монахів чудом урятувавшись, переховувався у лісах над рікою Стрипою. Зморений довгим шляхом він припав до джерела і сердечною молитвою просив Матір Божу, щоб захистила його від ворогів, взявши під свій покров у цій незнаній околиці. Довге скитальство настільки знесилило ченця, що умиротворений надією на допомогу, він заснув.

Уві сні йому побачилася райська місцина: оповита чарівним серпанком долина, освітлена дивним сяйвом. В його блиску з’явилася непорочна Мати Божа з двома ангелами, які мали в руках білі лілії. Пробудившись, монах побачив чудову долину, оточену густим лісом. Раптом у росяній траві над джерелом чистої води спалахнув небесним промінням образ Пресвятої Діви Марії з малим Ісусом на руках. Чернець пригадав сон і склав поклін. Це місце, де зарвав його сон, і назвав Зарваницею. Спочатку тут був встановлений хрест, а згодом збудована капличка. Про Зарваницю почули люди, почали приходити і поселятися. Пізніше у затишній долині побудували монастир. Так і з’явилася Зарваниця.

Існує ще одна версія походження назви села. Коли дивитися на Зарваницю з висоти пташиного польоту, можна помітити, що вона з трьох боків омивається рікою Стрипою, так ніби ріка захопила, «зарвала» цю ділянку землі, створивши природний захист від ворожих нападів.


Молитовний дух нашого народу


Зарваницю декілька разів спустошували турки і татари, однак ікону Божої Матері, головну святиню Зарваниці, датовану XIII-XIV століттям, було врятовано. В 1867 році заходами пароха о. Порфирія Мандичевського її було урочисто короновано, а стараннями кардинала Івана Сімеоді папа Римський Пій XIX надав Зарваниці статус відпустового значення. Відтоді тисячі прочан відвідують це святе місце.

Перша світова війна стала тяжким випробуванням в історії Зарваниці. Було спалено більшу частину селянських будівель і монастир. Проте через шість років за допомоги митрополита Андрія Шептицького, він був заново споруджений біля дерев’яної монастирської церкви. Часто відвідував Зарваницю майбутній патріарх Української греко-католицької церкви Йосип Сліпий.
З приходом на Тернопілля комуністичної влади у 1939 році і початком репресій священики Зарваниці продовжували свою діяльність у катакомбах, працювала підпільна семінарія, не вщухав потік прочан до цілющого джерела. Після 50-річної перерви, у 1989 році, вперше була відправлена служба Божа у місцевій церкві, куди було перенесено чудотворну ікону Богоматері, яку в роки Другої світової війни переховували у Львові, а потім – у Зарваниці. З цього часу почалося відродження духовного центру – відбудована капличка, відремонтована церква, побудований Святотроїцький монастир Студійського Уставу та монастирська церква. Та головне - почалися всенародні прощі до Зарваниці. Найбільше зібрання людей зафіксовано у 1994 році – близько 1 мільйона прочан зібралося на площі. З настанням темряви паломники запалюють свічки – казково-феєеричну картина сяючої Зарваниці вражає красою і величчю духу. Найчастіше на прощу збираються у неділю після Петра і Павла, на Успіння. До святині йдуть пішки, навіть з маленькими дітьми, по 5-6 днів.

Сучасний архітектурний комплекс Марійського центру складається з декількох споруд. На схилі гори височіє величезний собор Зарваницької Матері Божої. Напроти собору в центрі майдану споруджено архітектурну композицію іконі Матері Божої Зарваницької (скульптори Олесь Маляр та Дмитро Пилипяк). На гранітному постаменті випромінюється стела із зображенням ікони. Композицію увінчує корона із хрестом. Вертикальним завершенням архітектурного комплексу Зарваниці є 75-метрова чотириярусна дзвіниця, увінчана куполом. З висоти дзвіниці відкривається захоплюючий вид на весь Марійський центр – виблискує ріка Стрипа, видніються дерев’яні верхи старовинного монастиря, милують око золоті маківки величного собору. Відлуння дзвонів Зарваниці роздається довкола аж на п’ять кілометрів.



Особливістю Зарваниці є те, що тут можуть правити службу як священики католицьких церков, так і православних. Можливо, така духовна толерантність вабить тисячі людей на прощу, а можливо відчуття благодаті, яке надходить на кожного, не залежно від віросповідання, хто проходить під надбрамною церквою Благовіщеня, що ніби запрошує прочан до духовного центру, хресної дороги, настроює їх на урочисто піднесений лад.

Зарваниця розташована на віддалі 56 км від Тернополя, 22 км – від Бучача і 18 км від Підгайців. Дістатися можна автобусом або маршруткою. Двері будинку для паломників, де можна зупинитися на ночівлю, зажди гостинного відчинені. Із Марійського духовного центру кожен везе часточку тепла, любові, добра. Крім того, можна придбати олійку, помічну до ран та набрати цілющої води із джерела.


Джерела краси та здоров’я


До Тернопілля можна їхати й за фізичним зціленням. Покращенню здоров’я сприяють екологічно чисте повітря та унікальні мінеральні води. Зокрема, у санаторії «Медобори», що у селі Конопківка, основним лікувальним фактором є сірководнева та натрій-хлоридна (типу Моршинська) води. Вони ефективно покращують стан при захворюваннях опорно-рухового апарату, захворюваннях кишково-шлункового тракту, печінки. Також для оздоровлення застосовують блакитну глину, торфогрязі, усі традиційні методи фізіотерапії. А ще санаторій «Медобори» пропонує нові, нетрадиційні методи лікування – пивотерапію із застосовуванням живого не фільтрованого пива, іпотерапію – прогулянки верхи на конях, апітерапію з використанням продуктів бджільництва. Для шанувальників незвичних відчуттів передбачена приємна процедура - чан з мінеральною водою. Чан встановлений на свіжому повітрі, його наповнюють мінеральною водою, знизу розпалюють дрова, тож не залежно від погоди курортники відчувати себе у чані досить спекотно. У санаторії також діє кріосауна та басейн, є сучасний бізнес-центр. Приємно те, що коштує відпочинок досить не дорого – лікування, харчування і проживання у двомісному номері обійдеться у 228 грн. за добу.

Містечко Гусятин також славиться своїми джерелами. Тут є мінеральна вода типу Нафтуся – Новозбручанська та ропа типу Друскіненкай. Новозбручанська вода дуже ефективна при захворюваннях печінки, жовчного міхура, сечовивідної системи та порушенні обміну речовин. Щоб пройти курс лікування можна придбати курсівку у Гусятинській лікарні – 550 грн. за 15 днів. Є в Гусятині і санаторій Збруч, за день перебування у якому потрібно сплатити 220 грн. У вартість входить проживання, харчування та лікування.


Гусятин – батьківщина героя


Та не лише прихильникам здорового способу життя буде цікавий Гусятин. Це місто з дуже древньою історією, пам’ятками архітектури. Так, однією з найдавніших споруд Гусятина є храм Святого Онуфрія. За 7 років він святкуватиме 500-річчя. Колись цей храм мав оборонне значення, про що свідчать стіни товщиною 1,9-2,2 м. Верхній, оборонний ярус не зберігся. За переказами саме в храмі Святого Онуфрія хрестили Северина Наливайка – гетьмана Запорізького війська, керівника повстання в кінці XVI ст. У Гусятині ж знаходиться один з двох пам’ятників героєві, встановлений у 1992 році. Ще одна скульптура Наливайка знаходиться у Лубнах Полтавської області.



Довгий час Гусятин був прихистком для язичників, які з прийняттям християнства змушені були тікати з центральної частини Київської Русі до її західних кордонів. За словами місцевих мешканців вони й досі приїздять у Гусятин для святкування язичницьких свят.

З’їжджаються сюди і євреї на Хасид, до пам’ятника Давида Мойше Фрідмана – рабина-чудотворця, цадика. У Гусятині також знаходиться шедевр єврейської архітектури оборонного значення – Синагога 1620 року. Товщина стін будівлі сягає трьох метрів. До 1989 року тут розташовувався районний краєзнавчий музей. Через аварійний стан приміщення він змушений був з’їхати, Синагогу передали єврейській громаді, але відновленням пам’ятки ніхто не займається, тож вона руйнується просто на очах.

400-літньому костелові Бернардиців – ще одній пам’ятці Гусятина оборонного значення – пощастило значно більше. В кінці 80-х років минулого століття костел був переданий римо-католицькій громаді. Наразі ним опікується орден Франсисканців. «Це жебрацький орден, ми не маємо кишенькових грошей, усе необхідне видає настоятель», - розказує отець Давид. Під час відновлення з середини будівлі було вивезено 11 КАМАЗів сміття. Зовнішнє убранство костелу дуже скромне, на стінах залишки древніх фресок, основні прикраси - квіти. До католицького костьолу залюбки приходять і православні віруючі, в основному з дітьми. Пояснюють це більш просторим приміщенням. «Приходимо сюди, щоб привчити маля до храму. У православних церквах буває дуже людно, а тут більш просторо, дитина краще почувається», - розказала місцева жителька Гусятина.

А найзнаменитішою пам’яткою радянських часів у Гусятині є колонада із 10 парних колон на лівому березі Збруча, котра символізувала в’їзд у радянську країну, за часів, коли по Збручу проходив кордон між країною рад та Польщею.


Музей для людей


Якщо відпочиваєте у Гусятині, обов’язково завітайте до краєзнавчого музею. Він здивує неординарним підходом до експозиції, де кожну річ від козацьких шабель до гумових іграшок радянської доби можна брати до рук, роздивлятися, фотографуватися. Відсутність табличок «Руками не чіпати» Ольга Гофман, директор музею, пояснює дуже просто: «Наша експозиція інтерактивна, вона може змінитися в будь який час. Відвідувач може доторкнутися до кожної речі, бо лише так можна відчути її текстуру, вагу».

Чисельна експозиція музею (лише у основному фонді 12,7 тис. екземплярів) - це великою мірою особиста заслуга Ольги Володимирівни. Вона не лише відстояла право музею на нове приміщення, а й виборола грант на створення унікальної експозиції городища — святилища Богит, яке є пам’яткою археології національного значення. Цікавим об’єктом для туристів є копія камінного язичницького ідола, знайденого у 1848 році між селом Городниця і Личковці. Оригінал статуї Збручанського ідола знаходиться у Кракові. «Ми просили краківський музей повернути нам пам’ятку, але вони відповіли, що без неї до їх музею ніхто й ходити не буде», - розказала Гофман.

Вхідний квиток до музею коштує 8 грн. для дорослих і 5 грн. для дітей, екскурсія – 15 грн. Він відкритий щодня, крім неділі та понеділка, з 10:00 до 17:30.


Замок-корабель


За 13 км від Гусятина знаходиться відоме з XIV століття село Сидорів. Він знаменитий незвичним замком, у якому дві поздовжні стіни з’єднуються під гострим кутом і нагадують ніс корабля. Замок-корабель розташований на високому витягнутому плато, що омивається з трьох боків річкою.



Збудований в 40-х роках XVII століття гетьманом Марціном Калиновським, замок був дуже пошкоджений під час польсько-турецької війни і з XVIII поступово руйнувався. Проте доля замку може зміниться на краще, якщо у нього знайдеться власник. Приватизувати Сидорівський замок має намір місцевий підприємець разом з однодумцями. У планах - консервація руїн з метою захисту від подальшого руйнування та часткове відновлення периметру укріплення.

Крім того у Сидорові знаходиться унікальний костел домініканців-обсервантів (1726-1741 роки). Припускають, що проект будівлі належить відомому архітектору Яну де Вітте, проте фундатори костелу з родини Калиновських внесли зміни у проект костелу. Споруда храму нагадує герб «Калинова» – стрілу на лукові з двома зірками з боків. Храм стоїть зачинений ще з повоєнних часів і поволі руйнується під впливом часу та грабіжників, що знімають ліпні оздоблення та виносять цінні залишки інтер’єру. Проте навіть у напівзруйнованому стані костел вражає величною красою.

Побачити усі багатства Тернопілля за одну поїздку просто не можливо. Вам обов’язково захочеться повернутися в цей чарівний край ще не один раз!

ПОВНИЙ ФОТОЗВІТ

Источник: http://www.ukrtourism.com